НАШ ДЕВІЗ

Від успіху в навчанні до успіху в житті!

ЕМБЛЕМА

 

 

 

ГІМН ШКОЛИ

Слова і музика Сергія Сірого

Знов кличе на уроки

Невтомний друг-дзвінок,

Щоб ми до знань глибоких

Новий зробили крок.

Нам школа відкриває

Великих істин суть.

І всі ми відчуваєм:

Нас люблять тут і ждуть.

Приспів:       А у нашій школі,

                        Як в родиннім колі,

                        Є любов, надія, віра не згаса.

                        Наша школа краща!

                        В ній панує щастя.

                        І ми точно знаєм: в школи є душа.

 

Зростаєм, наче квіти,

Під сонцем доброти.

Навчаємось любити

І край свій берегти.

До світлих мрій дорогу

Вказала школа нам.

За це ми вдячні Богу

І нашим вчителям.

Приспів:       А у нашій школі,

                        Як в родиннім колі,

                        Є любов, надія, віра не згаса.

                        Наша школа краща!

                        В ній панує щастя.

                        І ми точно знаєм: в школи є душа.

 

 About Us

Директор

Базунова Руслана Романівна

 

Заступник директора з навчально-виховної роботи

Балящук Марія Михайлівна

Заступник директора з навчально-виховної роботи

Мультан Віра Степанівна

About Us

Заступник директора з навчально-виховної роботи

(у початковій школі)

Рудик Тетяна Зіновіївна

 

Заступник директора з виховної роботи

Бугера Лариса Іванівна

   

Заступник директора з господарської роботи

Дудка Петро Богданович

 

 

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

 

 

 

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

«Основоположник математичної культури нашого народу» — так назвав Володимира Левицького академік Михайло Кравчук. І мав на це право, бо саме В. Левицький піднімав у Галичині небосхил математичної культури на українському ґрунті. Він перший написав чисто фахову статтю з математики українською мовою, був незмінним редактором першого українського наукового часопису з природничих наук, перший підготував і опублікував матеріали до української термінології з математики, фізики, хімії, перший згуртував навколо себе математиків-українців для наукової роботи. А у скількох справах і починаннях, пов'язаних з розвитком і освітою українського народу, брав безпосередню участь професор В. Левицький...

  Володимир Левицький народився 31 грудня 1872 року в Тернополі у сім'ї юриста. Прадід Володимира Левицького — отець Георгій — був близьким родичем кардинала Михайла Левицького. Георгій Левицький прибув до Галичини в другій половині 18 століття з України. Дід Володимира Левицького— Стефан— також був священиком. А вже батько— Йосип Левицький— закінчив правничий факультет Львівського університету. У молодості страшно бідував, навіть вимушений був зробити перерву в гімназіальній науці, хоча всі іспити та риґорози (строгі докторські іспити, аналог сучасних кандидатських) склав з відзнакою, на останній іспит та промоцію(присудження докторської ступені) у нього вже не вистачило грошей, тому доктором наук не став.

  Після отримання диплому правника у Львівському університеті був послідовно практикантом у Львові та Городенці (містечко на сучасній Франківщині, де, між іншим, було засноване наукове товариство), судовим ад'юнктом у Тернополі та Заліщиках (сюди Володимир потрапив тримісячною дитиною), начальником суду в Мільниці над Дністром (тепер Мельниця-Подільська), заступником прокурора у Золочеві, радником суду в Тернополі і Львові. \\\Помер у Відні на роботі за письмовим столом як надворний радник (hofrat) при найвищому трибуналі. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.\\\ Був людиною здібною, надзвичайно працьовитою, педантичною і дуже строгою та вимогливою. У спогадах сина знаходимо: "...пестощей зі сторони батька я бодай ніколи не знав і тому може вже з дитинства моя натура ставала замкнена в собі, неприступна для загалу."

  Мати Серафима з Ілевичів (1841 – квітень 1878) писав Левицький "була донькою рідного вуйка мойого батька; така мода женитися в найблисшій родині завелася майже у нас всіх, бо і молодший мій брат і я оженилися із близькими своячками, а те саме було і в наших дідів. ...Може наша родина здеґенерувалася через подружжя між собою." Померла вона уночі на сам Великдень, коли з хати пішли численні гості. Залишила сиротами чотирьох синів та ще немовлятко-хлопчика, який відразу помер. До того часу Левицькі мали ще й дочку Оленку, яка ще однорічною дитиною у Мільниці померла. Поховали матір у Золочеві, де на той час з грудня 1877 р. працював Й.Левицький. За виховання дітей взялася незаміжня батькова сестра Марія (померла у 1923 р. у Львові), господарством до своєї смерті у 1890 р. займалася його мати.

   Четверо синів: Роман, Маріян, Володимир та Юліан. Усі вони закінчили Львівський університет. Найстарший брат Роман (1879–1927) спольщився і дослужився до радника апеляційного суду у Львові, Мар'ян (1871–лютий 1895) теж правник, помер замолоду, як конципіянт (стажист) дирекції залізниць у Станіславові (Івано-Франківську). Наймолодший брат Юліан (1874–1925), історик за фахом, у 1917–25 рр. був директором української гімназії у Тернополі.

В Золочеві у п'ять з половиною років Володимир пішов до першого класу чотирирічної народної школи, так званої «штуби». Осінню 1880 р. містом перейшла епідемія віспи. Брат Юліан переніс її легку форму, Володимир же – найтяжчу чорну віспу, коли все тіло і навіть очі перетворилися на суцільну рану. А до того долучився ще й дифтерит. Лише навесну завдяки міцному організмові прийшло повільне одужання. 1882 року він вступив до Золочівської гімназії, в якій закінчив чотири класи.

  У Золочені по сусідству з Левицькими жили отець Єзерський та радник Рожанківський із дружиною Шухевичівною— відомі українські патріоти. Вони вдома розмовляли українською мовою, мали українські часописи та книжки. Спілкування з цими людьми, а також часті відвідини українського театру у Золочеві, за словами Володимира Левицького, «розвивали в мені і моїх братів несвідому ще українську ідею».

 Після січня 1886 р. внаслідок переїзду батька на працю до Тернополя продовжив навчання у єдиній місцевій (польській) гімназії. Тут завдяки прекрасним вчителям захопився математикою, фізикою, хімією та астрономією, заняттями спортом, про що згадує у мемуарах: «Математики в Тернополі вчили мене великі учителі, педагоги, що розвинули в мені охоту до «цариці усіх наук». Се був директор др. Дністрянський, а по його відході до Львова проф. Плешкевич. Тому нічим дивного, що я, який побивався між замилуванням до філології і математики, вибрав вже в VI класі математику і остав їй вірний на все».

   Батькові нелегко було отримувати численну родину, тож ще учнем Володимир почав заробляти на свої потреби репетиторством. Завдяки цьому вони з братом Юліаном створили для себе непогану хіміко-фізичну лабораторію.

  Влітку у 1889 р. Левицькі переїздять до Львова, Володимир записується до польської гімназії Франца Йосифа.." Рівень викладання тут був не до порівняння нижчим, як у Тернополі. Лекції математики і фізики були за висловом В.Левицького "страшенною моральною мукою". Тим не менше, саме тут у дощовий день 30 червня 1890 р., він з відзнакою склав іспит зрілости. "За весь час науки не опустив я ані одної шкільної лекції, що ніколи ані писемно ані устно з відповіди не дістав т. зв. двійки...а все був перший ученик, в якій-небудь школі я вчився." – писав В. Левицький.

  Жили Левицькі у цей час поряд з університетом на вул. Гончарській (тепер Драгоманова), 26, на розі вул. Хмельовської (сучасної вулиці Глібова). Згодом Володимир вступає до Львівського університету на філософському факультет. Про ті часи він пише: «Усі відраджували мене записуватися на філософський факультет, а особливо на математику (бо тоді для кандидатів були дуже сумні гороскопи дістати учительську посаду),— однак ще в гімназії стало моєю мрією посвятитися математичним студіям, і цю мрію перевів я в дію з повною свідомістю».

   В університеті В. Левицький слухає лекції Ю. Пузини, О. Фабіана, Б. Радзішевського з математики і фізики. Проф. Ю. Пузина, колишній учень геніального К. Т. В. Веєрштрасса, працював із студентами і після лекцій, пропонуючи їм нову літературу і різні теми для наукової роботи. В. Левицький писав в мемуарах: «Йому завдячую те знання математики, яке маю дотепер: завдяки йому пізнав я усі модерні теорії і методи, завдяки йому набрав я замилування до праці та охоти до самостійних дослідів». Після закінчення університету В. Левицький слухає курс теорії груп Лі і теорії ймовірностей у молодого, але вже відомого тоді доцента політехніки К. Жоравського, згодом професора Краківського університету.

  Зазначимо, що разом з В.Левицьким на першому курсі математику вивчало усього ще п'ять студентів; на другому у цей час було таких двоє, на третьому – лише один! Через рік, прийшло двоє, зокрема й Клим Глібовицький, з яким Володимир довгі роки приятелював і переписувався.

Захоплення математикою стимулювало початки успішної студентської наукової праці. "Тоді то на третьому році дістав я першу семінаріяльну нагороду 80 австр. ґульденів (за працю про періодичність функцій), та на четвертім році ще двократно нагороду. І вже в грудні 1893 р. написав я і надрукував як студент IV року мою першу оригінальну роботу, признану пізніше докторською." Обдарований студент IV року брав теж участь у з'їзді польських природників і математиків. У студентській порі В.Левицький активно діяв у студентських товариствах. У Академічне Братство (єдине на той час українське студентське товариство), що містилося на вул. Академічній (пр. Шевченка), першокурсника відразу ввів найстарший його брат Роман. Тут дуже швидко і на все життя Володимир подружився з Іваном Копачем, на той час другокурсником філософського факультету, класичним філологом та україністом. У цей час в Братстві саме точилася боротьба між народовцями та радикалами, зближеними із соціалістами.

  На початку другого року навчання більшість народовців вийшла з Братства і заснувала нове товариство "Ватра", де В.Левицький став членом правління. З огляду на постійне зацікавлення справами спорту наприкінці університетських студій стояв він біля витоків українського спортивного товариства "Сокіл", ставши у 1894 р., коли головував В.Нагірний, його першим писарем. І аж до самого початку війни був активним членом цього товариства.

  У цей час він багато працює, засиджується над математикою далеко за північ. За чотири роки навчання В. Левицький встиг перечитати основні наукові роботи А. Пуанкаре, історію математики Г. Кантора в 3-х томах. Тоді ж у 1894 р. він пише першу свою оригінальну працю «Про симетричні вираження вартостей функцій по модулю m», яку опублікував польською мовою у збірнику «Prace matematyczno-fizyczno». А до того вона рік пролежала у видавництві «Записок НТШ», адже малоймовірним здавалося, що за браком української математичної термінології можна видавати українською мовою статті з вищої математики. Це була перша в історії фахова стаття з математики, надрукована українською мовою.

  Того ж таки року (19 червня 1894 р.) на засіданні Виділу випускник Університету став членом НТШ. Можна припускати, що його до Товариства залучив близький товариш І.Копач, який став членом Товариства роком швидше. З тої пори на довгі 45 років В.Левицький став провідним математиком Західної України, а потім і усієї України.

Через рік на п'ятому засіданні МПЛС 28 травня 1895 р. за пропозицією мовної комісії йому доручили укласти матеріали до української фізичної та математичної термінології.

Українських математиків на той час було обмаль. Секція крім новоприбулого В.Левицького мала ще лише одного математика за освітою – Петра Огоновського (1853–1917). Набагато пізніше (8.03.1899) до Товариства став офіційно належати, залучений вже В.Левицьким третій математик – Клим Глібовицький.

 Після закінчення студій В.Левицький у вересні обійняв посаду заступника учителя в академічній українській гімназії Львова (у неповному обсязі, маючи усього 10 годин тижнево з оплатою 25 гульденів на місяць). Лише з другого півріччя отримав повне навантаження. 27 травня 1895 р. в університеті успішно склав нелегкі кваліфікаційні іспити для учителів математики й фізики середніх шкіл з українською та польською мовами викладання (три письмові праці з математики, фізики і філософії, дводенні письмові іспити та усний іспит з математики, фізики, хімії, мов викладання (української та польської) і ще німецької мови). Треба зазначити, що прекрасний фізик, на той час декан філософського факультету проф. І.Закржевскі, попри свою відому загалові нелюбов до українців все ж пропонував молодому Левицькому з огляду на його велику обдарованість університетську асистентуру з фізики (мало не унікальне для Львівського університету явище), однак той відмовився, не почуваючись так добре в експериментальній ділянці, як у принадній для нього теорії. "Теорія се річ справді чудна... Практика імпонує мені менше..." так писав пізніше молодий доктор філософії у своїх приватних нотатках.

  У жовтні молодий вчитель добровільно пішов на річну військову службу, до 32-го дивізійного полку артилерії у Львові, де наприкінці вересня 1886 р. дуже добре здав офіцерський іспит. Взимку його йменували кадетом (хорунжим) а ще через рік він отримав звання поручника польової артилерії у запасі при цьому полку. Зацікавлення українською термінологією, яке зродилося під час створення першої наукової праці, стало мало чи не справою усього життя. Загалом низка його публікацій окремо присвячена українській математичній термінології. У 1895 р. в додатку до наукової праці "Еліптичні функції по модулю" на двох сторінках міститься дуже скромний українсько-німецький словничок із 69 термінів – перша збірка українських математичних термінів.

Безперечно, не вся ця термінологія для нас звична. У багатьох випадках ми тепер користуємося іншими словами: вартість – значення; безоглядний – абсолютний, зложений – комплексний; услівний – умовний; безуслівна збіжність – безумовна збіжність тощо.

Але тут вже є визначник (детермінанта), вісь, дійсний, збіжність, інтеґрал, інтегральний, колінеарний, лінійний; однозначний; ряд, степеневий, точка особлива, функція, автоморфний, трансцендентний, раціональний, аналітичний, елітипчний.

  Сім років пізніше у 1902 р. вийшла окрема збірка (теж фактично українсько-німецький словник) – приблизно 2000 термінів з елементарної (алгебра і арифметика) та вищої (аналіз, геометрія) математики.

Термінологічні зацікавлення В.Левицького були дуже широкими. Причому у роботу, за яку він брався, вкладалися уся енергія, запал та почуття глибокої відповідальності. Скажімо, щойно наприкінці травня 1895 р. В.Левицький отримав від мовної комісії НТШ вже згадуване доручення укласти фізико-математичну термінологію, як вже через два місяці 12 серпня "член секції д. В.Левицький відчитав половину своєї термінології при живій дискусії членів." Подані вони були до друку ще у вересні 1895 р. (і це все після того, як щойно склав тяжкі учительські іспити та перед тим, як піти добровільно на рік до війська).

Плідна термінологічна діяльність доктора В.Левицького привела за пропозицією Київської термінологічної комісії до створення у 1918 р. при МПЛС НТШ відповідної комісії.

  Відразу після повернення з війська 1 жовтня 1896 р. зайняв високу на той час посаду дійсного вчителя єдиної тоді у Тернополі (зрозуміло, що тоді польської) гімназії, де колись і сам вчився. Тут він знову зустрів К.Глібовицького, через рік сюди прийшов працювати І.Копач, ще через деякий час – брат Юліан. Робота дуже подобалася, мав чудові стосунки з учнями. У листопаді 1898 р. у руках В.Левицького лопнула 10 літрова бутля азотної димної кислоти, що завдала тяжких опіків усього тіла. Чудом залишившись живим, лише весною повернувся до викладання. Між іншим і завдяки доглядові близької своячки Софії Левицької, тоді початкуючої тернопільської вчительки. У червні 1899 р. вони й побралися. Дітей подружжя не мало. Цього ж року отримав В.Левицький титул професора гімназії.

  У Тернополі В.Левицький не лише навчав дітей але й будив також приснуле після від'їзду до Львова О.Барвінського українське життя. "...Якось так склалося, що в тім часі прийшов до Тернополя гурток молодих ідейних людей, що внесли свіже повітря в заспану тернопільську громаду." За його активної діяльності відновлюється робота "Української бесіди" (В.Левицький майже одразу стає заступником голови), "Просвіти", "Бояна", створюється гурток Українського Педагогічного Товариства (УПТ). І ось вже у 1898 р. у залі польського "Сокола" відбувається концерт в честь Шевченка.

У жовтні 1898 р. у Тернополі завдяки впливам О.Барвінського відкрили I клас державної української гімназії ім. цісаря Франца-Йосипа. Зрозуміло, що В.Левицький і тут відразу почав навчати математики, не полишаючи своєї основної роботи. Набагато пізніше, з літа 1917 р. до своєї смерті у 1925 р. (невдовзі після того її закрили), цією гімназією керував його брат Ю.Левицький.

  Перебуваючи у Тернополі, продовжував активну працю у львівському НТШ. На порозі нового століття для піднесення наукового престижу НТШ: поряд зі звичайним членством запроваджується категорія "дійсних членів", іменованих так на підставі їх наукової кваліфікації, підтвердженої існуванням самостійних наукових праць. 1 червня 1899 р. на спільному засіданні усіх секцій відбувається формування першого корпусу дійсних членів НТШ. У МПЛС цю відзнаку отримують 10 найавторитетніших науковців та громадських діячів, серед них і Володимир Левицький (вчитель гімназії у Тернополі). З десяти осіб лише двоє на той час працювали у високій школі та й то за кордоном. Третина не мала наукового ступеня доктора наук; лише чотири особи мешкали у Львові. На час обрання В.Левицький мав вже 16 друкованих праць – 11 українською та 5 польською мовами.

Після цього у період 1899–1900 рр. В.Левицький у Львівському університеті здав строгі докторські іспити (риґорози) з математики, фізики і філософії "summa cum laude" (з найвищою відзнакою). Докторську промоцію В.Левицький отримав – 10 жовтня 1901 р.

  У 1899 р. в Галичині формується національно-демократична партія, до якої поряд з М.Грушевським, І.Франком приступає і В.Левицький. Партія бореться за національні права українського населення, рішуче піднімає питання створення у Львові українського університету, державної підтримки діяльності українських вчених. За підтримки О.Барвінського, на той час депутата до віденського парламенту та до Галицького сейму, австрійське міністерство освіти погодилося надавати стипендії для навчання за кордоном молодих перспективних українців, які б у майбутньому могли стати доцентами Львівського університету. Завдяки цій домовленості В.Левицький ще до своєї промоції отримав на другий шкільний семестр з 1 лютого 1901 р. відпустку та державну стипендію для піврічної наукової подорожі до Німеччини.

Під час неї перші три місяці він слухав лекції знаменитих ґеттінґенських професорів Ф.Кляйна і Д.Гільберта. Великі вчені запровадили цікаву практику стенографування своїх лекцій і ці тексти після авторської правки можна було отримати у читальному залі. Пізніше їх навіть друкували. Тож за дуже короткий проміжок часу вдалося В.Левицькому ознайомитися також і з тими курсами, які у тій порі великі математики не читали.

З іншого боку, завдяки цьому першому українцю у Ґеттінґені, де люду там було з цілого світу, довідалися про українців і потім багато наших земляків вже не були тут цілком незнаними. "Бо хто знав тоді в Ґеттінґен щось про українців?

  Психологічний клімат і математичний рівень цього університету не особливо припав В.Левицькому до смаку. За його споминами у берлінській математиці "царювала заскорузлість..., більшість професорів жило ще старими ідеями з своїх "героїчних" часів.З 1894 до 1918 р. В. Левицький працював у державних (австрійських, українських і польських) гімназіях Львова й Тернополя. Виконуючи свій громадський обов'язок, читав лекції з вищої математики в Українському таємному університеті у Львові, який громадянство заснувало на знак протесту проти польського уряду, котрий не приймав українців до Львівського університету.

Після повернення з Берліна у липні 1903 р., щоб здійснити давнє бажання жити і працювати у Львові, вже у серпні В.Левицький переїздить цього міста та займає посаду професора V державної гімназії, що містилася тоді в старому монастирі Бернардинів на вул. Валовій. Це була польська гімназія, хоча в тому часі навчалося в ній більше сотні українців. Тут була обладнана прекрасна фізична лабораторія з щонайновішими приладами.

  Через певний час став В.Левицький головним математиком і фізиком гімназії і пропрацював тут до самого вибуху першої світової війни. Після закінчення 1913/14 н.р. його мали запросити на роботу у Міністерство освіти до Відня.

Крім основної роботи увесь час викладав також у приватній жіночій єврейській гімназії п. Камерлінґ, де переважали вчителі-українці та у щойно заснованій (1903) жіночій семінарії Українського Педагогічного Товариства. Разом з тим був членом комісії кваліфікаційних та виділових учительських іспитів, членом мішаної військово-цивільної комісії (Intelligenzprufung), що надавала право кандидатам без матури (диплому гімназії – Г.С.) право на однорічну військову службу. Брат Юліан, що майже одночасно з Володимиром перенісся з Тернополя до Львова, був тут директором української гімназії сестер Василіанок.

  З часу переїзду до Львова В.Левицький отримує ширші можливості для участі у громадському житті. Одразу на перших зборах, стає секретарем Українського Педагогічного Товариства; починає редагувати його видання "Учитель", для популяризації наукових знань друкує багато перекладів (переважно з німецької мови). За ініціативою проф. О.Колесси у 1907 р. для хоч часткової компенсації відсутності українського університету створюється Товариство наукових викладів ім. П.Могили. Серед тринадцяти фундаторів був і В.Левицький, певний час він був також скарбником товариства.

  На прохання П.Огоновського, який одержав замовлення написати шкільний підручник з математики, В.Левицький взяв на себе основну частину тої роботи і створив український підручник "Алгебра для вищих класів середніх шкіл"). Сам П.Огоновський через хвороби та велику зайнятість громадськими справами уклав лише частину прикладів до першої частини.

Книга була глибокою за змістом, добре продумана, написана на високому науковому та методичному рівні, прекрасно ілюстрована, насичена проблемними ситуаціями, вправами, містили відомості з історії науки. Згадаймо при тому, що початок століття ознаменувався великими зрушеннями у людських знаннях про матерію. Про засади своєї педагогіки Левицький сказав: "...все дбав я про живий, ясний виклад, про естетичне писання на таблиці, про добрі прозорі рисунки (се особливо в фізиці вважаю половиною успіху науки) та, що найголовніше, не допускав ніколи до найбільшого ворога школи – нудьги."

  Брав В.Левицький діяльну участь у всіх заходах НТШ та своєї секції. 4 липня 1904 р. його обрано секретарем МПЛС; 26 травня 1909 р. – заступником директора секції (І.Верхратського). Разом з цим формується фізіографічна комісія (В.Левицький теж її член), завданням якої є систематичне та всебічне дослідження українських земель з фізичного боку.

26 листопада 1909 р. на засіданні МПЛС В.Левицького та С.Рудницького обирають делегатами (представниками) МПЛС до бібліографічної комісії, де В.Левицького обирають заступником голови. Літо 1914 р. принесло багато надій українцям Галичини. Після виборів до парламенту влада Австро-Угорщини вирішила змінити свій попередньо дискримінаційний курс щодо українства і на нього опертися. Планувалося до кожного міністерства залучити на провідні посади і по одному українцю.

  Існувала попередня домовленість про роботу В.Левицького у Міністерстві освіти. Очікувалося лише офіційне призначення, Софія Іларіонівна під час поїздки на курорт вже приглядала у Відні квартиру. Перша світова війна жорстоко перекреслила усі світлі сподівання і НТШ і В.Левицького. Розпочалася мобілізація, запанував хаос та розгубленість. Проте В.Левицький ніколи не боявся брати на себе відповідальність і робити найпотрібніші речі. З протоколу Виділу від 11 серпня 1914 р.: "1. Левицький повідомляє, що як секретар скликав засідання по тій причині, що заст. голови Томашівський покликаний зістав до війська, тож треба призадуматися над способом дальшого ведення акад Т-а, щоби Т-о в тих тяжких часах не понесло ніяких страт і функціонувало на дальше правильно."

  Через декілька днів, 16 серпня 1914 р., у віці 42 років отримав виклик як офіцер ляндштурму (народного ополчення), потім брав участь у військових діях у Карпатах та 30 грудня попав до російського полону. Фронтовий щоденник 10 травня 1932 р. В.Левицький заклеїв у конверті з помітками "Присвячую моїй дружині Софії" та "Відтворити щойно по моїй смерті". Перейшов через табори військовополонених у Курській, Нижньогородській, Пензенській губерніях та наприкінці шпиталь у Москві.

Після більшовицького перевороту як інвалід австрійської армії "при содействии органов Советской власти" через Білорусію та Польщу у квітні 1918 р. повернувся додому, і до початку українсько-польської війни 1 листопада ще вважався при австрійській армії. У серпні 1919 р. розпочинає урядову службу у Львівській кураторії (шкільному окрузі) в ранзі референта та інспектора середніх шкіл; з 1924 р. – фаховим інструктором з математики та фізики в гімназіях кураторії. У 1920 р. від імені Українського Технічного Товариства у Львові викладав вищу математику на українському курсі для техніків; у 1920/21 н.р. – вищу математику та вступ до космогонії у Львівському таємному університеті.

  У червні 1921 р. його обирають заступником декана філософського факультету цього університету. Проте через те, що польська влада розпочала слідство щодо тих урядовців, що працювали у цьому недозволеному нею навчальному закладі, у 1925 р. В.Левицький викладацьку діяльність тут цілком припинив. Видається, що у 1928/29 н.р. працював ще професором II гімназії. А 1 жовтня 1930 р., маючи 40 років стажу роботи (навчання в університеті тоді зараховувалося у стаж), В.Левицький вийшов на пенсію. Після війни з 13 вересня 1919 р. В.Левицький повертається до секретарювання у Виділі НТШ. Відновлення польської державності розпочало нову хвилю переслідувань щонайменших українських проявів.

Перші повоєнні загальні збори після восьми років перерви відбулися лише 28 березня 1921 р. На них головою обрали В.Щурата. Володимир Левицький – снову секретар та додатково референт друкарні і палітурні – головних джерел прибутків Товариства. На засіданні Виділу 25.05.1921 року констатовано, що директором МПЛС вже є В.Левицький.3 червня 1926 р. В.Левицький стає заступником голови Товариства.

  Разом з тим він не полишає директорства у Секції, і окрім того є діяльним членом п'яти комісій: мовної, бібліографічної, фізіографічної, науково-технічної та географічної.

Велику роль відіграв В.Левицький у створенні за допомогою Митрополита А.Шептицького кедрового заповідника площею близько 300 га на горі "Яйце". Це питання у НТШ вперше офіційно поставлене за його керівництва Товариством на засіданні Виділу 2 травня 1934 р. Митрополит Шептицький зацікавився справою охорони природи та утворив перший у нас заповідник, що має зберегти останок таких поширених у нас колись кедрових лісів на горі "Яйце" коло Підлютого.

Більшовики уважно стежили з Києва за тим, що робиться у Львові і все докладно занотовували. За протоколом Виділу від 12 жовтня 1939 р. "на зборах учительства заявив Савченко помічник Данильченка (заступника комісара освіти), що галичани мало знають про Радянщину, бо навіть Раковський у промові на загальних зборах заявив, що Академія Наук в Києві не мала змоги плекати української науки." Зрозуміло, що НТШ змусили до саморозпуску 14 січня 1940 р. і саме на його матеріальній базі створили низку філій АН УРСР. Упродовж 1941–42 рр. була серйозна спроба поновити його діяльність. Добилися часткового повернення приміщень, відбулося 10 засідань Виділу. На останньому з них 20 серпня був присутнім голова Товариства І.Раковський, що тоді приїздив до Львова.

   Хоча Левицький не займав університетської кафедри, серед математиків він користувався безперечним авторитетом. 9 травня 1909 р. за рекомендацією Е.Г.Г.Ландау його обрали членом міжнародного товариства математиків "Circolo Matematico di Palermo" у Палермо, у 1910 р. – німецького товариства математиків "Deutsche Mathematiker-Vereinigung" у Ляйпцігу; 18 січня 1927 р. за поданням академіка М.Крилова – членом товариства французьких математиків у Парижі "Société Mathématique de France"; у 1929 р. (3 та 14 травня відповідно на Раді та загальних зборах) за поданням М.Кравчука – почесним членом математичного товариства м. Києва. З огляду на своє захоплення астрономією з 1921 р. належав також до польського Товариства любителів астрономії.

Довгий час був співробітником бібліографічного журналу "Revue sémestrielle de la publications mathématiques" (Амстердам), реферуючи для нього усі українські математичні публікації. Завдяки цій діяльності увесь світ дізнавався з компетентних уст про здобутки нашої математики. У міжвоєнний період В.Левицький організував та проводив усі шість з'їздів українських природників, інженерів і лікарів, організовував педагогічні товариства. Сердечні стосунки нав'язалися у В.Левицького з М.Криловим та М.Кравчуком.

   З приходом у вересні 1939 р. Червоної Армії перестали виплачувати пенсію і В.Левицькому у віці 67 років довелося турбуватися про пошуки роботи. У особовій справі пізніше писав, що "допомагав створювати фізико-математичний факультет університету", фактично ж лише був біля його витоків у грудні. В.Левицький ще 3 жовтня розпочав викладання у заснованому у Львові Педагогічному Інституті. І лише з 1 січня 1940 р. став професором фізико-математичного факультету Львівського університету. У педінституті залишився працювали за сумісництвом, на пів ставки. Став одразу і членом Наукової Ради університету. Ставка професора тоді становила 1000 крб. Загалом дуже цікаво переглянути його щомісячну книгу прибутків та видатків, яку у ті часи було заведено вести. Окрім обов'язкових записів фінансового змісту там занотовані основні події та погода кожного дня.

  Радянська авіація скидала бомби на військову частину, яка знаходилася поблизу житла професора і так був серйозно пошкоджений будинок, де він мешкав. Рятуючи від дощів свою прекрасну бібліотеку, що була предметом особливої гордості власника,

В.Левицький декілька днів прожив на вулиці, набувши запалення легенів. Після відходу німецьких окупантів відразу 1 серпня 1944 р. став до праці в університеті. 22 листопада став завідувачем кафедри математичного аналізу У тогочасній особовій справі в графі "стан здоров'я" написав "тепер – по різних недугах – здоровий".

 14 серпня 1947 р. Міністерство ВО СРСР затвердило його завідувачем цієї кафедри. Цього ж таки навчального року (31.08.1947) В.Левицький покинув сумісництво у педінституті, яке тривало з 1940 р. Незабаром, 15 квітня 1948 р. покинув і цю відповідальну посаду, ставши просто професором кафедри математичного аналізу і теорії функцій. 18 жовтня 1950 р. вийшов наказ Міністерства про затвердження його на посаді професора кафедри математичного аналізу. Усі ці роки читав курси вищої математики (для хіміків), диференціальних рівнянь, спецкурси з теорії функцій комплексної змінної, автоморфних та еліптичних функцій, керував дипломними роботами. Після 62 років безупинної творчої наукової та педагогічної праці з 1 вересня 1953 р. вийшов на пенсію розміром 1200 крб. в місяць. Але ще два роки працював на умовах погодинної праці – 450 год. у 1953/54 н.р. та 520 год. у наступному.

  Увесь час за радянської влади мусів жити під жахливим психологічним пресом очікуваного арешту, оскільки розумів, що у його минулому багато що новій владі дуже не подобалося і за справи менш невинні інші люди були або знищені чи вивезені на схід. Можливо тому жодної праці після 40-го року він не опублікував. А загалом повний список його друкованих праць налічує 132 позиції. Це шкільні підручники (6); 60 праць з математики українською (45) польською (6), німецькою (5), іспанською (3), французькою (1) мовами; 16 – фізики хімії та астрономії українською, польською (2) та німецькою (1) мовами; 9 – географічно-туристичного спрямування; 7 – філософського змісту, 13 – на загальні, та популярні теми; 21 переклад з німецької, англійської та французької мов. Зазначимо, що крім захоплення астрономією В.Левицький цікавився краєзнавством, любив подорожі, особливо велосипедні.

Домінантою наукових зацікавлень В.Левицького була теорія аналітичних функцій, передусім властивості еліптичних модульних форм, модульних еліптичних функцій та їх обернень. Вчений побудував диференціальні рівняння, яким задовольняють ці функції, застосував модульні групи у теорії ланцюгових дробів. Опрацьований ним функціонально-алгебричний підхід дозволив успішно дослідити групові властивості диференціальних рівнянь, що органічно влилися у теорію обґрунтування гіпотези Рімана щодо розподілу нулів дзета-функції, завершену у 1990 р. групою японських математиків під проводом Мікі Сато.

  Цікаві результати отримано у математичному аналізі, теорії диференціальних та інтегральних рівнянь, проективній та диференціальній геометрії. Багато уваги приділено оглядам найновіших результатів в окремих напрямах математики.

Коли В.Левицький поставив питання про необхідність дослідження історії української математики, М.Кравчук у листівці (30.10.1927) до нього написав: "Ви (і в цій справі перший) підносите важливе та цікаве питання: про вивчення історії математичної думки на Україні. Хотілося б щоб Ви зробили й початок, бо маєте легку руку." 14 липня 1956 р. відійшов у вічність подвижник української математики, першопроходець у створенні української наукової термінології, популяризації серед населення за важких колонізаторських часів точних наук, підготовки молодих патріотично наставлених українських науковців. Людина незламного почуття обов'язку та відповідальності за долю свого народу, яка завжди вміла заглянути уперед і взятися за найскладніші та найвідповідальніші завдання свого часу. культури нашого народу."

 Поховали його у гробниці Міхновських-Левицьких, що розташований у другому ряді (за могилою Якуба Пєчонкі) поля 71, що складається із трьох частин, у його південній частині при дорозі поміж 71 і 72-м полями меморіального Личаківського кладовища. На схемі Личаківського цвинтаря його могила позначена номером 160. Пізніше тут у 1958 році поховали дружину Софію. 15 січня 1998 р. на фасаді Львівського державного університету ім. Івана Франка урочисто відслонили художню меморіальну дошку великим подвижникам, фундаторам української математичної культури В.Левицькому, М.Зарицькому та М.Чайковському. Перед тим меморіальну дошку встановили на названій іменем В.Левицького середній школі Тернополя. Низько вклоняємося пам'яті Великої Людини та Невтомного Працівника, що жертовно поклав усе своє сповнене трудів довге життя на вівтар служіння Вітчизні.

  Володимир Левицький написав близько 100 наукових праць, а також багато науково-популярних статей і перекладів. З-під його пера вийшли кількасот рецензій, критичних заміток з математики, фізики, астрономії, історії. Друкував свої праці українською, польською, німецькою, французькою, англійською та іспанською мовами. Основною ділянкою наукової роботи В. Левицького була теорія аналітичних функцій.

Написав два підручники високого наукового рівня: з алгебри (у співавторстві з Петром Огоновським) та фізики.

Великою заслугою В. Левицького було те, що він зібрав і впорядкував матеріали з української математичної, фізичної, математико-астрономічної, хімічної термінологій. Майже вся наукова і громадська робота В. Левицького проходила в Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. Він був також членом Польського астрономічного товариства, Французького та Німецького наукових товариств, гуртка у Палермо.